Меню сайту
Архів записів
Пошук
Друзі сайту
Пиши українською

Світ українського! Українське кіно, музика, кліпи та програми.

Видавництво Лілея-НВ

Статистика
Free counters!

Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Мати


На скелі сиділа згорблена молода мати, втупивши по­гляд у низ, в глибоке провалля, в темряву.

Вітер рвав її волосся, сонце сушило вуста, та вона того не почувала.

Туга велика відбилась у неї на виду.

Вона стисла груди руками, щоб утишити бурхливі уда­ри турботнього серця.

Иноді здрігалась і аж корчилася з болю.

Так сиділа мати на скелі, втопивши очі з провалля, а біля неї бавилася дитина, весело щебетала, сіпала її за одіж, топ­талась по сукні, по ногах.

Мати того не помічала...

Аж ось уся постать її вирівнялась, ніби ствердла, зміц­ніла, лице набрало суворо-енерґійного вигляду, вона пильно поглянула на усміхнену дитину.

Пестила її, тулила до серця, а від зворушення то блідла, то чорніла, і піт холодний виступив у неї на чолі.

Дитина щось лебеділа, дзвінко сміялась; вислизла з о­біймів і топталась по сукні, по ногах...

Раптом мати вхопила дитину в свої міцні руки, підняла її над головою, заплющила очі і... з усіх сил шпурнула свою єдину в темне провалля.

Потім сиділа струнко, затуливши долонями очі, і прислухалася...

Я чув:

Загуло в глибокому проваллі, а за тим усе стихло...

І мені здавалося, що тиша ця стояла довгі століття і що стоятиме до віку.

Але ні! Розлягся з провалля болізний скрик, потому роспучливо-жахливий плач.

Мати скинула в гору руки і лице її просіяло надією і сподіваннями.

Вона прислухалася.

Дитина поплакала і замовкла.

Ось стало чутко, як вона починає дряпатися з провалля, лізучи вгору...

Я підійшов до матері і спитав:

— Нащо ти кинула дитину в провалля? Твердим голосом одповідала:

— Моя дитина... вона найдорожча мені за життя. Вона ніжна, чула, ласкава, добросердна, а між тим навкруги світ такий зрадливий, і жорстокий... Я бачу, я знаю, що вона погине в цьому життьовому вирі, коли буде пеститись тут, біля мене. Я шпурнула в безодню свою дитину од невимовної любови до неї... І коли у неї не вистане сил і енерґії звідти вилізти, коли вона там, у проваллі, загине, то й я умру, сидячи тут на голій скелі... Я умру, але-ж я не пособлятиму їй звідти вилазити. Тут сидітиму і ждатиму. А коли вона видряпа­ється, то вже не буде так безпечно гратися над проваллям, так весело сміятися. Стане тверда духом, міцна волею, а тоді я буду певна, що дитина моя вже не загине в цьому жор­стокому світі, а все переможе...

Мати знову закрила очі долонями і прислухалася.

Я чув:

Дитина шпарко дряпалась своїми маленькими ручками, човгала ніжками в проваллі, вилазючи звідти... Підіймалась усе вище і вище, лізучи з темряви до світла, до вільного життя...

Мати сиділа непорушно, як камяна, затуливши очі до­лонями і прислухалася...

Електронна бібліотека ім. В. Пашницького © 2010–2017
При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове!
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz